Що робити громадянам в умовах окупації Криму

Частина території України тимчасово окупована ворожими військами. Ці війська діють як терористи – без дотримання міжнародних норм, без знаків розрізнення, приховуючи свою приналежність до Росії та реальну мету своїх дій.

На очах всього світу, з порушенням усіх норм міжнародного права, Росія здійснила нахабну анексію частини території іншої держави, яка називала РФ своїм стратегічним партнером. І всі розуміють, що Путін явно не збирається на цьому зупинятися.

Що робити у цих умовах більшості громадян, які відчувають зараз цілу гаму негативних емоцій – від страху і депресії до огиди і ненависті до Росії? Зробити ми можемо багато.

1. Усвідомити (як би не було гірко), що на нас напали Путін і вибудована ним система російської влади.

Що Росія перейшла від торговельних і інформаційних воєн проти України до війни у прямому сенсі цього слова. При цьому народ Росії, ошуканий пропагандою, є не нашим ворогом, а жертвою держави Росія. На цій війні Росія окупувала частину нашої території, прикриваючись «волевиявленням» якогось міфічного окремого «кримського народу» та «рішеннями» самопроголошеного маріонеткового «уряду Криму». При цьому і «волевиявлення», і прийняття так званих «рішень» відбувалося в умовах окупації.
На цій війні є вибиті і полонені, заручники і зрадники; вже є і герої. Коли у вашу хату вже зайшли непрохані гості, потрібні рішучі дії, щоб вони забиралися геть або були нейтралізовані.

2. Усвідомити, що інтереси держави Росія не тільки не співпадають з національними інтересами України, а часто прямо їм суперечать.

Вона відстоює не інтереси та права «російськомовного населення», а винятково свої власні інтереси. Крим – це плацдарм для подальшої агресії Росії та місце базування російського флоту. Ну, хіба ще місце, де можливо добувати газ на шельфі. Саме тому «зелені чоловічки» у Криму першим ділом захопили всі стратегічні об’єкти, геть забувши, що вони «захищають російське населення». Росії не потрібна сильна, стабільна, демократична та заможна Україна. В іншому разі Путіну потрібно буде визнати, що Росія все останнє десятиліття йде принципово хибним шляхом і перебуває на межі глибокої кризи.

3. Не впадати у відчай, в істерику чи депресію. Не опускати руки. Не бути байдужими. Не піддаватися на провокації.

Неконструктивні негативні емоції українців – це теж внесок у «перемогу» Путіна. Саме вони сьогодні є одними з головних внутрішніх ворогів. Кожен, хто підтримує окупацію нашої країни, – ворог. Кожен, хто намагається принизити нашу країну, – ворог. І той, хто відроджує ганебні корупційні практики  попередньої влади – теж ворог. Ворог, навіть якщо він рядиться у патріотичні шати, чи закликає до «здорового глузду». Це не пошук ворогів. Це констатація факту. Головне наше завдання – пошук не ворогів, а союзників. При цьому нова влада повинна реагувати на всі зауваження людей, щодо тієї чи іншої дії чи кадрового призначення, та виправляти вчасно помилки.

Однак підтримка і агітація на користь ворога за законами воєнного часу є державною зрадою. І має бути відповідним чином покарана. Чим менше можливостей для діяльності п’ятої колони всередині країни, тим більше шансів на відновлення територіальної цілісності країни і єдності народу. Підтримка ідей «федералізації», сепаратизму і союзу з Росією сьогодні рівнозначне участі у війні на стороні ворога.

4. Не читати і не дивитися російські ЗМІ. Вимагати припинення трансляції каналів та видання газет і журналів, які принижують українців, їхнє минуле і сьогодення.

На жаль, зараз стандарти більшості представників російської журналістики відповідають лише заповітам доктора Геббельса: «Чим нахабніша брехня – тим більше у неї повірять». Якщо ж з певних причин ви змушені споживати цей інформаційний шлак – пам’ятайте, що часто для вірного розуміння ситуації у викладі російських ЗМІ потрібно просто пояснювати певні події з точністю до навпаки. Російські ЗМІ такі ж учасники війни, як і «зелені чоловічки». А тому – на війні, як на війні – мають конкретні цілі для стрільби. Цими цілями є наша єдність, наша надія, наша віра у краще, наша переконаність у своїй правоті, наша довіра один до одного та до нової влади. Коли відчуваєте злобу, відчай, безпорадність, зневіру, страх – знайте: це інформаційне поранення, якась з отруєних куль досягла своєї цілі. Ліками є відчуття єдності з іншими українцями, усвідомлення приреченості імперії у найближчій історичній перспективі.

5. Критично ставитися до повідомлень і в українських ЗМІ.

Не всі розтиражовані повідомлення є правдою, не всі події отримують вірну інтерпретацію. Не тому, що журналісти погані. Просто за браком часу вони не завжди мають можливість перевірити ту чи іншу інформацію. До того ж, абсолютна більшість журналістів не є фахівцями з військової справи, а тому можуть інакше сприймати деякі речі. Вони публікують свої суб’єктивні думки, які не завжди можуть вірно відображати реальний стан речей. О того ж, ніде правди діти, – «смажені» факти краще продаються. Щоб не бути ошуканим – перевірте повідомлення з різних джерел, запитайте у фахівців, задайте питання урядовцям чи мені через ФБ.

6. Підтримувати стосунки з вашими друзями і знайомими по всій Україні, включаючи Крим, та за її межами.

Навіть якщо їхні думки та позиція видається неприйнятними. Якщо це можливо, розмовляйте з ними про дітей, про спільне у минулому, про майбутні спільні проекти, про те, як вони здобувають свій хліб насущний.
Така народна дипломатія важить зараз не менше, аніж дипломатія офіційна. Можливо, через деякий час полуда спаде з їхніх очей. І вони самі будуть вам вдячні за збережені стосунки. На цьому тримається єдність нації та порозуміння між народами.

7. Підтримувати морально та матеріально армію.

Непідготовленість до війни з Росією не її провина. Це наша спільна біда. Відновлення обороноздатності країни – нелегке, але посильне для нас завдання. Всі чутки, що у нас армія на межі розвалу, не відповідають дійсності. Українські військові не зрадили свій народ та залишаються вірними присязі попри всі складнощі. Є звичайно позиції, які потрібно посилити терміново. Наприклад, потрібно було закупити танкові акумулятори і спальні мішки. У цьому ми вже допомогли.

Партія «УДАР» також виступила з ініціативою, що 25 відсотків своєї зарплати ми перераховувуємо на підтримку армії. Ми будемо вдячні всім, хто підтримає цю ідею по всій Україні. За короткий проміжок часу українці вже зібрали понад 10 мільйонів гривень на потреби армії. І зберемо ще більше. Тому зателефонуйте чи відправте смс на номер 565. Ці кошти підуть на армію, від якої сьогодні залежить захист територіальної цілісності та суверенітету нашої держави.

«УДАР» також домагатиметься відновлення фінансування усіх програм для підвищення боєздатності армії, які були згорнуті або проігноровані режимом Януковича. У довгостроковій перспективі ми будемо ініціювати законодавчо визначений рівень бюджетної підтримки Збройних сил на рівні 2% ВВП та спеціальні програми будівництва соціального житла для військовослужбовців. Бо сьогодні як ніколи вірним є твердження: «Якщо країна не хоче годувати свою армію, вона буде годувати чужу».